Знайомство з дитиною

Тут, перш за все, має значення вік дитини. Зрозуміло, якщо ви їдете до малюка, то практично нічого спеціального робити не потрібно. Тільки постарайтеся не користуватися парфумами та не вбиратися в яскравий одяг, прикраси: маленькі діти незвичні до такого й можуть злякатися. Одягнутися бажано взагалі якомога простіше, щоб можна було гратися на підлозі, не боятися забруднити черевики, брати дитину на руки під час прогулянки.

Дитина до трьох років буде реагувати на ваш фізичний стан: як ви дихаєте, як ви рухаєтеся, говорите. Тому є сенс спілкуватися з нею повільно, спокійно, без різких рухів.

Важливу роль грає ваш внутрішній настрій, ваш стан. Щоб зняти тривогу й скутість, іноді варто провести окрему роботу, медитацію, аби розслабитися.

Можна використовувати медитації й проектні техніки: помалювати себе й дитину, багато, щодня по-різному. Тривогу потрібно проговорювати, промальовувати, ліпити, грати у свій страх.

А багато хто боїться говорити. Тільки потрібно знайти собі хорошого співрозмовника, досить нейтрального, який не буде вмовляти, не буде втішати, радити, просто слухатиме й підтримуватиме: «У тебе все вийде».

Єдине, що краще не пробувати, – таблетки.

Якщо зовсім страшно, просіть про допомогу, ідіть до фахівця.

Старші діти починають ставити питання, у тому числі й дуже дивні. Найголовніша рекомендація: не нагнітати. Не шукайте прихований сенс у новинах і простодушних словах. Уявіть, що ви спілкуєтеся з інопланетянином, який нічого не знає про ваше життя, про те, що прийнято, а що ні. Діти із закладів інтернатного типу можуть бути абсолютно дезорієнтовані в сучасному житті.

Психологічно важко, коли приїжджаєш до однієї дитини, а назустріч кидається вся група з криком: «Матусю, забери мене!»

Важливіше – настрій, а не антураж.

Якщо дитина зовсім маленька, нічого пояснювати не треба. Якщо старша… Там усе складно, оскільки слова «мама» й «тато» для покинутих дітей можуть бути перевантажені смислами, які ви не мали на увазі.

Тому спочатку краще представлятися по імені й не говорити нічого про плани. Починайте так, як ви знайомитесь у звичайній обстановці: «Привіт! Мене звати Аня, а це – Павло. Давай знайомитися». І дізнавайтеся більше про дитину.

А якщо сказати «Здрастуй! Ми твої мама й тато, підемо додому», реакція може бути будь-якою. І не факт, що вона вам сподобається.

По-перше, треба визнати, що в дитини може бути страх. «Я розумію, що ти боїшся».

По-друге, необхідно дати слова для опису почуттів. «Усі люди бояться, я теж. Особливо коли є щось нове й незнайоме. Коли я боюся, то відчуваю, як у мене в животі все стискається, а долоні стають мокрими, і серце швидко стукає. Але це минеться, а я буду поруч із тобою».

Варто перекласти емоції на мову відчуттів ще й тому, що діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, як правило, не розпізнають і не вміють назвати свої й чужі емоції. У них немає для цього слів і досвіду.