В останній день вересня Україна відзначає день усиновлення. Це свято людяності, милосердя, великодушності, яке невипадково збігається з днем християнських святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Це надзвичайно тепле свято для всієї української громади і, насамперед, для батьків і дітей, які волею долі стали однією родиною.
Усиновлення – це дуже відповідальний крок щодо прийняття в сім’ю дитини на правах народженої, з усіма правами та обов’язками як з боку дорослих так і з боку дитини. Усиновлювачі заслуговують на велику повагу та пошану оточуючих.
Доброта і любов – головне, що ми повинні дарувати нашим дітям. Адже діти – це наша надія і наше майбутнє. Щоб ця надія здійснилася, ми, дорослі, повинні пам’ятати про свою відповідальність, піклуватися про кожну дитину. Особливо про дітей, які залишилися без батьківської опіки. Турбота про них – наша спільна мета, обов’язок суспільства, держави. Традиційно вважається, що усиновлення — це вирішення проблем дитини, яка втратила сімейне оточення. Наважуюсь уточнити. Усиновлення – це і вирішення проблем дорослих, які хочуть виховати дитину. Дитину, яка народжена не ними, але потребує саме їх любові та піклування